Introduction
Україна впродовж багатьох віків була країною, де співіснувало безліч народів, культур, релігій та традицій. Винятком не є і сучасна українська держава, куди після падіння тоталітарної радянської занавіси, в 1991 раптово потрапило безліч старих та нових релігійних рухів, вірування, культів та сект. Серед цього переліку, найменш дослідженою є синкретична месіанська релігія, що походить з Карибського басейну – Растафаріанство. Враховуючи суттєвий вклад представників цього руху у сучасну українську культуру, мова йде перш за все про музичну сцену, вважається за потрібне висвітлити історію та розвиток цього руху в Україні.
Через брак будь-яких наукових досліджень та літератури, Під час дослідження були застосовані методи усної історії, сучасна іноземна фахова наукова література та онлайн архіви. Задля отримання усних свідчень було проведено інтерв’ю з трьома респондентами. Усі три респонденти були активними членами Растафаріанського руху. Перший, Мирослав Кувалдін, музикант нігерійського-українського походження, лідер гурту “The Vyo”, що в 90-роках був популярним виконавцем регі та одним з “піонером” цього жанру в Україні. Другий, Юрій Завадський письменник з Тернополя, що в середині 2000-х заснував сайт RASTAUKRAINA, який був найбільшим україномовним раста сайтом в Україні. Третій респондент, Антон Запорожець, був артдиректор клубу “44”, займався організацією регі концертів та фестивалів. Зібрані свідчення були використані в написані дослідження.
Отже, метою цього дослідження є виявлення та простеження того, як Растафаріанство проникло та розвивалося в Україні зі здобуттям Незалежності в 1991-му році до сьогодення.
Короткий огляд історії Растафарі та регі у світі
Растафаріанство або Растафарі – це синкретична релігія, що виникла на Ямайці у 1930-х роках та здобула свою популярність у другій половині XX століття. Ямайка це острів в Карибському басейні, третій за величиною після Куби та Гаїті[1]. Ця релігія виникла внаслідок поєднання християнської культури та місцевих карибських вірувань.[2] Її початком можна вважати пророцтво Маркуса Гарві, уродженця Ямайки, засновника організації “Універсальна асоціація поліпшення становища негрів” та лідера руху “Повернення в Африку”.[3] Пророцтво звучало так : “Подивіться на Африку, щоб побачити коронування Чорного Короля, він буде Спасителем”[4]. Хоч і пророцтво вважають напівлегендарним, у 1930 році, коли в Ефіопії, що в Західній Африці, Раса (з ефіопської мови перекладається як князь або принц) Тафарі Меконіна коронували як імператора Ефіопії під іменем Хаєле Селассіє I (перекладається як Сила Святої Трійці). До свого імені він ще додав наступні титули Король Королів (ефіопською це звучить як нгусе негест), та Лева з племені Юди.[5]
Дослідник Растафарі, Леонард Барет, писав про коронацію наступне: “Коронація молодого ефіопського царя, який отримав цей біблійний титул, разом з пишністю і величчю легендарної імперії, була більш ніж світською подією. Для людей, які поділяли погляди Маркуса Гарві, це було одкровенням від Бога. На Ямайці майже забуте висловлювання Гарві, який напередодні свого від’їзду до Сполучених Штатів сказав: “Подивіться на Африку, щоб побачити коронування Чорного Короля, він буде Спасителем”, пролунало як голос Божий. Одержимі духом цієї нової події, багато ямайців тепер сприймали коронацію як виконання біблійного пророцтва, а Хайле Селассіє — як Месію африканської нації. “[6]
Після коронації Хайле Селассіє, рух почав набирати обертів та ставати дедалі популярнішим серед ямайців. Щодо назви руху, то потрібно знати, що Рас – це титул рівний європейському «герцог», а Тафарі це родове ім’я короля. Як пише вищезгаданий Барет, яка б не була причина, це ім’я не просто було священним звертанням, але й назвою для всього руху та його учасників.[7]
Пізніше, після коронації з’явилися нові пророки Растафарі, найвідоміший з яких Леонард Ховелл, завдяки якому рух набув значної популярності на Ямайці. Крім цього Ховелл причетний до формування основних рис, особливостей та правил Растафарі.
Щодо основних засад Растафаріанства, то потрібно розуміти що цей рух зародився в країні яка довгий час перебувала під колоніальним панування і де бідність була інституціоналізованою.[8] Саме це зумовило месіанський характер релігії, де віра в живого бога Хайле Селассіє була надією на краще життя, яке мало настати після повернення додому, в Африку.
Растафаріанці вірять, що вони є обраним Богом народом, що втратив свої позиції через рабство. Також вони вірять в ідею репатріації назад в Африку, де для них є Рай на Землі. В їхні ритуали входить гра на ритуальних барабанах, співах, медитації та вживанні марихуани задля досягнення вищого духовного стану. Також растамани дотримуються суворої вегетаріанської дієти що має назву I-tal(растамани мають особливу говірку, де часто перші літери слів змінюються на англійську букву I, в контексті слова I-tal, це з англійської vital(життєвий)), утримуються від вживанню алкоголю та їжі, що містить в собі штучні доданки.
Також растамани вірять в реінкарнацію та вічне життя. Крім цього, їм заборонено стригти волосся, тому вони носять так звані дреди (з англійської dreadlocks – жахливі локони). Раста вірять, що в дредах зберігається життєва сила людини.
Багато вірувань растаманів, зокрема утримання від алкоголю, пояснюється боротьбою з “Вавилоном”, або Західною цивілізацією, що пригнічує Чорну расу та є джерелом більшості проблем.
Коли ми говоримо про Растафарі, неодмінно згадуємо про регі. Цей жанр музики, що виник на Карибах і був сумішшю каліпсо, ска й рок-стеді, почав набирати свою популярність у другій половині 60-х та на початку 70-х років.[9] Найбільш відомим виконавцем регі та людиною, що стала каталізатором його поширення, є Роберт Неста Марлі, більш відомий як Боб Марлі, та його гурт “The Wailers”.
Саме регі зробило Растафарі популярним на весь світ. Люди в різних країнах почули ритми регі, а вже потім почали заглиблюватися в контекст, і пізніше знаходили себе у цьому. Дослідник Ніл Дж. Савішинський, наводить декілька причин всесвітньої популярності Растафарі. Ось що він пише: “Нарешті, але найважливіше — потужні зв’язки, які існують між рухом і різними аспектами сучасної транснаціональної популярної культури, а саме: модою, музикою і наркотиками.”[10]. Також він пише наступне:
Для растафаріанців у всьому світі слухання, гра і танці під музику реггі є важливими компонентами як релігійного поклоніння, так і особистого/колективного самовираження… За останні два десятиліття музика реггі завоювала значну кількість прихильників як серед чорної, так і серед білої молоді в розвинених країнах і країнах, що розвиваються.[11]
Розпад СРСР, проникнення Растафарі в Україну та рання історія руху в 90-х
Коли ми ставимо питання, яким чином в Україну проникло Растафаріанство, то маємо також розуміти, що, попри закритість від світу, сюди різним чином проникала глобальна попкультура, зокрема й музика. До здобуття Незалежності, ще в Радянському Союзі, одними з найбільших носіїв іноземної культури та її проявів були туристи або студенти з інших країн, що приїжджали в СРСР на навчання. Бажання заробити грошей з боку іноземців та великий попит на іноземні товари, одяг, їжу та предмети розкоші, зокрема й платівки, з боку радянських громадян сприяли культурному обміну й прокладали Растафарі та іншим культурам перші шляхи для експансії. Чудовим прикладом, що ілюструє це, є Мирослав Кувалдін, афро-український реггі виконавець нігерійського походження, лідер гурту “The Vyo”, чий батько теж приїхав у Радянський Союз на навчання. В інтерв’ю пан Кувалдін згадував, що перший раз почув реггі на дискотеці ще в дитинстві, приблизно в середині 80-х років. Саме його батько або його друзі іноземці привезли платівки з реггі в Україну. Можемо припустити, що це явище було досить масовим, враховуючи кількість іноземних студентів, що навчалась в радянських університетах[12].
Згодом, уже в 90-х, з настанням Незалежності, з відкриттям кордонів та початком вільної торгівлі, в Україну масово проникає безліч касет та платівок з іноземною музикою, зокрема й реггі. Такі записи, переважно нелегальні, можна було придбати на будь-якому українському ринку. Окрім іноземної музики, Незалежність дала імпульс для розвитку й українській попмузиці. На тодішній українській сцені помітне місце займала вищезгадана група “The Vyo”, що в 1996-му році виграла приз глядацьких симпатій на фестивалі сучасної музики “Червона Рута” з піснею “Ganja”.
Хоч у текстах пісень і згадується маріхуана, бог Джа, Растафаріанство, Боб Марлі, пан Кувалдін пригадував, що на початку 90-х він майже нічого не знав про цей рух. Окрім цього він зазначав, що на початках творчості “The Vyo” він не розумів, що таке реггі, попри те, що виконував пісні в цьому жанрі. За його словами, він “просто прислуховувався до ритмів свого серця”.
Крім того, на питання про існування інших прихильників Растафаріанства на той час, у 90-ті, він відповідав, що майже нікого не знав і що навіть якщо такі люди існували, то їх було справді мало.
Попри ці свідчення, Харків, велике індустріальне місто, де також навчалось багато іноземних студентів[13], у 90-х стає столицею всіх молодіжних неформальних груп. У той час там з’являються перші реп-гурти, групи прихильників екстримальних видів спорту та інші. Серед них почали з’являтися і растамани. Зокрема, мова йде про релігійну громаду Растафаріанської церкви, що з’явилась у місті у 1995-му. Громада існує і досі. На вебсайті є наступне обгрунтування Растафарі в Україні:
Растафаріанство було покликане звільнити африканські нації від рабства, допомогти їм знайти втрачений рай і відновити справедливість на Землі, але оскільки гонінням піддається не тільки темношкіре населення, а й біле, а Бог у всіх Єдиний, то Растафарі може стати будь-яка людина незалежно від кольору шкіри та свого віросповідання. У цьому полягає універсальність растафаріанства, яке народившись як рух темношкірих, знайшло численних послідовників серед білих людей.
Попри те, що громада є нечисельною, сама її наявність, доводить про легітимність існування Растафарі поруч з іншими віруваннями.
Історія Растафарі у 2000-них та 2010-х
Коли ми ставимо питання про те, як у 90-ті прихильники Растафаріанства знаходили інформацію про цей рух, про його засновників, його канони тощо, то маємо розуміти, що спілкування з растаманами іноземного походження та культурний обмін з ними практично не мали альтернативи. Попри те що поширення реггі музики відіграло важливу роль у 90-х задля проникнення Растафаріанства, це не розв’язувало питання отримання інформації про цей рух.
На початку 2000-х ця ситуація зазнала змін з поширенням Інтернету та початком ери доступних персональних комп’ютерів. З’явилась можливість знаходити інформацію, літературу, обмінюватися нею, обговорювати її на форумах. Прихід Інтернету також полегшив поширення та обмін музикою, яку тепер можна було без особливих зусиль завантажити онлайн. Такі сайти дозволяли прихильниками Растафаріанства та їхнім симпатикам легко знаходити одне одного та комунікувати. Один з респондентів, Антон Запорожець, що захопився реггі, а згодом і Растафаріанством у 2000-му році, зазначав, що однією з найбільших проблем була відсутність будь-якої спільноти або інших растаманів, з якими він би міг комунікувати, загалом в Україні.
Варто зазначити, що через великий культурний вплив та систематичну русифікацію, що її проводив Радянський Союз на території України, упродовж усього часу існування багато людей, особливо на Сході, Півдні та в столиці України, Києві, були російськомовними. Ця тенденція розповсюджувалась і на молодь, молодіжні субкультури та Інтернет, яким у ті часи переважно тільки молодь і користувалась. Саме тому, навіть якщо й існували сайти, що були присвячені Растафарі, вони були російськомовними та становили частину Рунету.
Одним з перших та найбільших україномовних та з яскраво вираженою українською ідентичністю вебсайтів такої тематики став сайт RASTAUKRAINA. Одним з авторів цієї вебсторінки був Юрій Завадський, письменник з Тернополя, студент філологічного факультету у 2000-х. В інтерв’ю він згадував, що ідея створити такий сайт прийшла до нього після відвідин польського фестивалю “Przystanek Woodstock (Станція Вудсток)” у 2003 році. Попри те, що цей фестиваль фокусувався на рок-музиці, серед виконавців широко представленими були також і регі гурти.
Важливо відзначити, що Растафаріанство та регі зокрема в Польщі були розвинені набагато сильніше, ніж в Україні. Це пояснюється відносною свободою, що її мала Польща навіть за комуністичної влади. У роки Польської Народної Республіки, попри цензуру, поляки мали змогу слухати західні радіостанції та вільніше купувати записи із західною музикою.
Саме велика кількість гуртів на фестивалі та поширеність цієї культури у Польщі загалом, на думку Юрка Завадського, була імпульсом для того, щоб створити в Україні якусь платформу для висвітлення й вивчення Растафаріанства та для комунікації з іншими представниками цього руху.
Сайт набув своєї довершеної форми у 2004 році та згодом доповнювався різними матеріалами, зокрема статтями про Боба Марлі, українським перекладом книги Хайле Селласіє “Мудрість Растафарі”, постерами із зображенням Боба Марлі, матеріалами про життя спільноти тощо. Розглядаючи перекладацьку діяльність, не можна не згадати про переклад Біблії Короля Джеймса на українську та словник растафаріанських термінів, що був перекладений Юрком Завадським на українську з патуа. Окрім цього, на сайті публікувалися статті українських авторів, про музику, про носіння дредів та про канабіс і необхідність його легалізації.
Окрім вищезгаданих публікацій та матеріалів, велику цікавість становить так званий маніфест українських растаманів. У цьому маніфесті заперечується несумісність української культури та Растафаріанства, а також наводяться аргументи, чому цей рух є корисним для України та українців. Нижче наведено цитати з цього маніфесту:
Кожен скептик відразу скаже: існування Раста в Україні неможливе, бо українцям здебільшого немає сенсу “повертатися” в Африку, українці мають свою релігію, в такій самій мірі онаціоналізовану, як і Растафарі, а найголовніше українці належать до Білої раси і підпадають під гарячу руку помсти, як і всі решта не-Чорні. В дискусії людина-людина важко заперечувати, проте в ситуації людина-дійсність перемагає остання, бо Раста в Україні вже існують і починають активно поширювати ідеї Звільнення та протистояння Вавілону, що з шаленою швидкістю насувається на Східну Європу. Особливо в цей час, коли ми вийшли з-під важкого колоніального гніту Совітьської системи, нам важко сприймати вкрай духовну зіпсуту західну цивілізацію, ми найчастіше неготові через недостатнє національне самоусвідомлення протиставити свою сильну народну культуру наскрізь брехливому інтернаціоналізмові США чи утопічним прагненням до об’єднання, що панують зараз у Європі[14]
Можемо спостерігати в цьому тексті певне розчарування та злість на західну капіталістичну систему, яка почала панувати в Україні в 90-х, та яка через ряд політичних чинників привела до таких проблем, як корупція, соціальна несправедливість, злочинність та бідність. Далі в маніфесті бачимо спроби пояснення причин поширення Растафарі в Україні:
Є багато причин, що спонукають нас задуматися над ідеями, котрі пропагує рух Растафарі. Представники Раста зумовили значний поступ у політичному та культурному житті починаючи з Ямайки і закінчуючи Ефіопією. Українці стоять зараз перед тими самим труднощами, що стояли перед Чорною Расою в першій половині 20 століття і, на жаль, не зникають і досі. Серед цих труднощів – проблема національної свідомості, що потерпає від значної кризи, навіть ігнорується, проблема влади та пошуку лідерів, пошуку засад об’єднання політичних сил, проблема культурного розвитку, пошуку нових форм та пропагування власної національної культури у світі, проблема духовної деградації молоді й ігнорування владою її потреб.[15]
У цій цитаті можемо бачити як українські раста ототожнюють себе та долю українського народу з долею африканських націй. Саме наявність схожої проблематики могла бути ґрунтом для поширення Растафаріанства на теренах України, адже, як зазначили автори маніфесту, здавалось, що немає жодних очевидних причин для того, щоб в Україні були прихильники Растафарі. Проте, засвідчуємо протилежне. Однією з особливостей Растафаріанства, що дозволяє цьому руху поширюватися навіть у білій європейській країні, є відсутність суворих чітких рамок віри та будь-якої централізованої релігійної ієрархії. Отже, можна припустити, що основною ідеологічною підставою для існування українських растафарі була боротьба із Західною системою, з усіма її недоліками, в Растафаріанстві більше знана як “Вавілон” – уособлення всього західного світу, що пригнічував темношкірих усю історію. Правда, тепер ціллю “Вавілону” були не представники чорної раси, а й жителі країн колишнього Радянського Союзу.
Підтвердженням цього також є свідчення Антона Запорожця, який стверджував, що навернувся в Растафарі через регі, саме тому, що регі виконавці пропонували ненасильницькі методи боротьби із системою, на відміну від хіп-хоп виконавців, що також критикували світовий лад, але реагували на насилля насиллям.
Отже, можемо зробити висновок, що растафаріанство й регі, що чудово займалось промоцією цього руху, були певним чином формою протесту проти того суспільного ладу та проти тих проблем, що панували в Україні на початку та в середині 2000-их.
Поміж статей та маніфестів, окрему цікавість становлять замітки та репортажі про різні події, літературні вечори, вечірки, концерти та фестивалі. Так, знаходимо репортажі з так званих Рейвахів, концертів, що їх організовували в Тернополі, місті на заході України, неподалік від Львова. Якщо вони не становлять для нас особливої цікавости, то репортаж з вечора Растафаріанської поезії, що відбувся 25-го грудня 2003-го року є джерелом цікавих свідчень. За словами укладачів сайту RASTAUKRAINA: “Попри те, що все дуже скоро закінчилося, враження залишилося надзвичайно приємне. Є надія, що згодом з’явиться ще одна нагода зібратися в ім’я Великого Джа, почитати вірші, поговорити про труднощі Раста і просто послухати реґґі.”
Ще на сайті знаходимо репортаж із міжнародного фестивалю етномузики та лендарту “Шешори”, що проходився з 6-го по 8-е липня 2003 року, у селі Шешори, Івано-Франківської області. Хоч організатори й декларували “етнічність” музики, що виконувалась на фестивалі, проте, за словами Юрія Завадського, що також був на фестивалі: “Там виконували що завгодно, індастріал, ска, фолк, рок та регі”. На фестивалі також виступав гурт з Івано-Франківська “Перкалаба”, що виконував регі, та ска. За домовленістю між представниками сайту RASTAUKRAINA, Юрко Завадський подарував солісту гурту Перкалаба великий Ямайський прапор.
Сайт RASTAUKRAINA фактично припинив свою діяльність у другій половині 2006-го року, коли там перестали з’являтися нові публікації. Проте в рубриці репортажів знаходимо згадку про ще одну подію. Мова йде про святкування 60-го дня народження Боба Марлі, що пройшло у київському клубі “44”. Спільнота сайту RASTAUKRAINA отримала запрошення на цю вечірку від вищезгаданого Антона Запорожця, що в ті часи працював артдиректором клубу “44”. Цей клуб був частиною мережі розважальних закладів громадянина Нідерландів Еріка Айгнера, що відкрив у Києві велику кількість клубів та інших закладів, яка називалась “Eric`s family”. На жаль, на сайті Юрія Завадського не знаходимо багато свідчень про це свято, але вдалося знайти ще одну вебсторінку, яка мала назву I-Ration. Оскільки було досить важко визначити творця цього сайту, можна лише припустити, беручи до уваги афіші та репортажі клубу “44”, що творцем цієї вебсторінки була людина, що працювала на мережу закладів вищезгаданого громадянина Нідерландів. З цього сайту бачимо, що на свято мала приїхати група з Голландії – King Shiloh, рутс-регі саунд система. Учасниками цієї групи були “справжні” растаманами, які до того ж були виконавцями регі. Так описує їх Антон Запорожець, що був відповідальним за їхній приїзд та виступи в Києві : “Це були справжні раста, з шапками й дредами під ними, майже під два метри”. Таке захоплення та здивування пояснюється тим, що респондент до того майже не бачив справжніх раста, а ті, що були в Україні чи Росії, не виправдовували сподівань респондента через нехтування цінностями Растафарі. На цьому святі якраз і були присутні Юрко Завадський та спільнота сайту RASTAUKRAINA. Можна припустити, що Антон та Юрко познайомилися в онлайні, під час того як Антон шукав однодумців чи людей, що цікавляться Растафарі в Інтернеті. Юрко Завадський радо погодився приїхати в Київ та взяти участь у вечірці. Для Антона це була чудова можливість для обговорення Растафаріанства, адже, за його словами, серед його інших знайомих майже не було людей, що хоч трішки розумілися на Растафарі.
На знак подяки за запрошення, спільнота RASTAUKRAINA та Юрко Завадський подарували Антону Запорожцю ефіопську ікону, де була зображена Таємна Вечеря.
Окрім гостів з Тернополя та голландських растаманів, на вечірці були представлені українські російськомовні гурти з Києва та Харкова. Цікавим фактом є те, що концерт відвідав й афро-український гурт “Чорнобривці”, учасники якого переспівували народні пісні у стилі регі.
Ця подія може свідчити нам про те, що, попри певну замкнутість українських растафарі, цей рух мав зв’язок не тільки з колегами з Росії, а й мав змогу комунікувати й із західними растаманами. Окрім цього можемо й стверджувати про тісний зв’язок між растаманами з різних міст завдяки Інтернету та тісноті спільноти. Проводилися фестивалі, вечори поезії, вечірки, концерти. Щодо їхньої локації, то, вочевидь, більша частина подій такого характеру була зосереджена в Києві, столиці, проте й також у менших містах України: на Заході та Сході держави.
Ще на вищезгаданому сайті I-Ration знаходимо репортажі й з інших подій, переважно концертів регі груп. Можемо припустити, що майже весь раста рух обертався навколо регі музики. Це підтверджує Антон Запорожець у розмові. За його словам: “Усе це завжди було в першу чергу про регі, усе будувалося навколо музики”. Додатково, варто згадати й про фестиваль регі музики “Dub Splash”, до організації якого були причетні два вищезгаданих респонденти Антон Запорожець та Мирослав Кувалдін. Для його проведення була побудована єдина в Україні саунд-система, що була придатна для програвання музики жанру Даб. Фестиваль існує вже понад 10 років, однак не проводився останні два роки через російське вторгнення в Україну. Про його популярність можна судити за словами двох респондентів. Антон Запорожець говорив, що: “На фестиваль ходили люди, іноді платили за вхід, іноді — ні, але люди були”. Мирослав Кувалдін стверджував наступне: “Так, ми робили цей фестиваль… але на танцювальному майданчику були тільки моя та дружина Антона”. З цих слів можна зробити висновок, що такі події не мали особливої популярності й не могли залучити більшу авдиторію. Загалом, усі респонденти під час розмови стверджували, що Растафарі в Україні – “це не просто андеграунд, це – глибокий андеграунд !”
Підсумовуючи цю частину, можемо стверджувати про тісний зв’язок між растаманами з різних міст завдяки Інтернету та тісноті спільноти. Проводилися фестивалі, вечори поезії, вечірки, концерти. Щодо їхньої локації, то вочевидь, більша частина подій такого характеру були зосереджені в Києві, столиці, проте й у менших містах України були осередки цього руху, як на Заході, так і на Сході держави. Растамани України використовували Інтернет для спілкування та для обміну інформацією. Саме вебсайти, які ми знаходимо в Інтернет архіві, мають багато свідчень про ту епоху, про події та людей. Сайти, форуми та чати були епіцентрами культурного життя, навколо них об’єднувалися та творили Раста культуру в Україні в офлайні.
Якщо рухатися далі у 2010-роки, то можна зрозуміти, що Растафарі рух в Україні майже зник з публічних радарів. Ті молоді люди, ентузіасти, що були раста або виражали прихильність до цього руху, подорослішали, змінили сферу зацікавленості чи переїхали назавжди. Зі зміною поколінь не з’явились нові представники цього руху, українське регі втратило свою популярність, а в сучасної молоді з’явилися інші зацікавлення.
Публічний образ растамана в Україні
Щоб описати природу цього руху в Україні остаточно, потрібно розуміти, як саме Растафарі сприймалося в масовій свідомості пересічних Українців. Для кращого розуміння контексту потрібно взяти до уваги, що в той час, коли регі та Растафарі мали період широкого розвитку по всьому світу, Україна була частиною Радянського Союзу, де тоді діяла жорстка цензура як всередині країни, так і ззовні. Україна знаходилася в межах так званої “залізної завіси”, куди іноземна інформація потрапляла не завжди коректною та в обмежених кількостях. Так, в Радянському Союзі знали тільки про Боба Марлі, який у свідомості мільйонів і був засновником руху Растафарі. Про Бога Джа або про канони цієї віри теж особливо ніхто не знав. Навіть для більшості локальних растаманів, Растафарі — це кольорова шапочка, маріхуана та Боб Марлі. Пізніше, вже у 2000-них, цей образ, сформований ще в Радянському Союзі та 90-х, плавно перекочував у масову культуру, телебачення та кіно. У попкультурі растаманів зазвичай зображують людьми, що не мають роботи, ніде не навчаються та вживають маріхуану у великих кількостях. Про інші аспекти, такі як історія цього руху, його діячі, закони, знали одиниці, що цікавилися цим окремо. Пересічний українець чув про Боба Марлі, у 90-х слухав гурт “The Vyo” і, можливо, колись вживав маріхуану, але це вже більш виняткова ситуація, яка складалась через стигматизованість маріхуани на пострадянському просторі.
Сутність та природа руху Растафарі в Україні
Отже, підсумовуючи, нам відомо, що в Україні були растамани, регі гурти, навіть ціла релігійна громада. Ця, хоч і невелика, але активна спільнота намагалася творити свій окремий рух, організовуючи концерти, фестивалі, літературні вечори, привозячи іноземних артистів, займаючись просвітою та перекладом сакральних текстів. Діячі цього руху були дуже яскравими особами, які своєю енергією формували спільноту однодумців. Проте ми маємо розуміти, що ентузіастів, натхненних вірою та бажанням робити щось цікаве, ставало з часом менше і менше. Авдиторія таких заходів не більшала, а з часом тільки зменшувалася. Антон Запорожець під час розмови про сучасну ситуацію та в спогадах про події 2000-х згадував наступне:
“У середині 2000-х, 90 відсотків подій, пов’язаних з Растафарі, організовував я. Усі концерти, артистів привозив, вечірки, усім цим займався я у 20 років. Зараз я розумію, що мені хотілось, щоб це робив ще хтось, а я просто спостерігав, щоб у нас з’явився хороший регі виконавець чи виконавиця, щоб хтось організував регі фестиваль, а я заплатив гроші за квиток і прийшов на нього, щоб послухати іноземних артистів. Цього не було.”
Ці слова підтверджують тезу про відсутність справді активного руху. Виглядає так, що в Україні було декілька десятків активних раста, навколо яких гуртувалася та більшість, яка просто любила регі або хотіла цікаво провести час. Також Антон Запорожець стверджував наступне: “В Україні є, мабуть, 10 чи 15 справжніх растаманів, які живуть в Карпатах[19], вирощують собі їжу і маріхуану, та ховаються від людей”
Ці свідчення дають нам підстави вважати, що якоїсь спільноти растаманів в Україні майже не залишилося, окрім “правдивих” раста, які уникають публічності.
Якщо говорити про найбільш активну фазу руху, у середині 2000-х, то можемо припустити, що для його учасників це було більше справою моди чи приналежності до якоїсь спільноти. З плином віку, такі люди відмовлялися від попередніх переконань на користь чогось практичнішого.
Якщо ми говоримо про релігійну громаду, знану також як Растафаріанська церква України, то попри те, що їй вже понад 25 років, ми повинні розуміти, що така церква не має можливості стати популярною. Першою причиною цього є власне те, що більшості українців цінності растаманів не є зовсім прийнятними; крім цього, багато українців не є релігійними і їхні релігійні практики обмежуються відвідуванням церкви на великі релігійні свята. Друга причина походить від самої природи Растафарі, де заборонене проповідництво як явище й де декларується необхідність пошуку Джа самостійно. Саме ці два фактори, з домінуванням першого, є причинами неможливості масштабного розвитку Растафаріанської церкви в Україні.
Висновки
Під час дослідження було відслідковано та систематизовано історію Растафаріанства в Україні. Вдалося встановити, що після розпаду СРСР, Растафарі в Україну прийшло слідом за регі, як набуло тут популярності з появою доступних програвачів та музичних записів із сусідніх країн. Додатковим каталізатором проникнення Растафарі, стала поява власних виконавців регі, зокрема гурту “The Vyo”, у чийого фронтмена, Мирослава Кувалдіна, вдалося взяти інтерв’ю. Вдалося встановити, що у 90-х на значній частині території України не було спільноти активних растаманів, або немає достатньо свідчень, які будуть підтверджувати факт їхнього існування.
Зібравши свідчення від двох інших респондентів, Антона Запорожця та Юрія Завадського, вийшло відслідкувати хід розвитку Растафарі у 2000-х. Стало відомо, що поява доступного Інтернету, дозволила, до того ізольованим растаманам спілкуватися один з одним. Було встановлено, що вплив Інтернету став одним з імпульсів для активізації спільноти растаманів по всій Україні. Було зібрано свідчення, як усні, так з архівів Інтернету, як дозволяють зрозуміти чим займалися представники Растафаріанства в Україні. До переліку їхньої діяльності входили фестивалі, літературні вечори, вечірки та концерти. З цього випливає також те, що регі, був основою для більшості растаманів. Навколо цього жанру будувалася основа руху в Україні. Також з усних свідчень вдалося відслідкувати зв’язок українських раста із міжнародною спільнотою, зокрема з растаманами з Голандії. Було встановлено локацію основних осередків руху по Україні, зокрема, Тернопіль та Львів на Заході, у Києві та Харків на Сході.
Опираючись на усні свідчення від респондентів та на архівні матеріали, було встановлено, що растафарі рух був досить тісним та мав не велику кількість активних членів.
Крім цього, було встановлено, що рух мав більше культурний характер ніж релігійний.
Додатково, було визначено та описано публічний образ растамана та Растафарі в Україні, який був сформований попкультурою та телебаченням.
Отже, підсумовуючи, Растафарі в Україні – це яскраве, але не дуже популярне явище, що прийшло сюди у 1991 році разом із регі, мало свій пік у середині 2000-х,базувалося на любові до музики і яке, майже зникло у 2010-х.
[1] Barrett, Leonard E., The Rastafarians: The Dreadlocks of Jamaica, 1977. https://archive.org/details/rastafarians0000barr/page/2/mode/2up?view=theater
[2] Ibid.
[3] Ibid. 67
[4] Ibid. 67
[5] Ibid. 81
[6] Ibid. 82
[7] Ibid. 82
[8] Ibid. 110
[9] Bennetzen, Jørgen, and Kirsten Maegaard. “Reggae.” Fontes Artis Musicae 29, no. 4 (1982): 182–86. http://www.jstor.org/stable/23505644.
[10] Savishinsky, Neil J. “TRANSNATIONAL POPULAR CULTURE AND THE GLOBAL SPREAD OF THE JAMAICAN RASTAFARIAN MOVEMENT.” NWIG: New West Indian Guide / Nieuwe West-Indische Gids 68, no. 3/4 (1994): 259–81. http://www.jstor.org/stable/41849614.
[11] Ibid.
[12] Rosen, Seymour. “The USSR and International Education: A Brief Overview.” The Phi Delta Kappan 51, no. 5 (1970): 247–50. http://www.jstor.org/stable/20372621.
[13] Helbig, Adriana N. Hip Hop Ukraine: Music, Race, and African Migration. Indiana University Press, 2014. http://www.jstor.org/stable/j.ctt16gh7f5.
[14] Українська Растафаріанська Церква: https://rastachurch.org
[15] Українська Растафаріанська Церква: https://rastachurch.org
[19] Гірська система в Україні
